«Соломонове рішення» житомирських суддів та кому слід “сушити сухарі”?

Частина перша.  «Є всьому початок, є всьому кінець»
Соломо́н  (дав-євр. שְׁלֹמֹה, Шломо́; грец. Σαλωμών, Σολωμών — згідно з біблійною Першою Книгою Царів, один із найбільш могутніх, розумних та заможних царів давньої держави Ізраїль, згадується у Біблії як другий та улюблений син царя Давида та Вірсавії. Ім’я Шломо (Соломон) в івриті походить від кореня «שלום» (шалом — «мир»), а також «שלם» (шалем — «досконалий», «цілісний»).
Отже, Соломон був мудрий, досконалий дарував мир. Що ж такого спільного між суддями Житомирського Апеляційного суду і Соломоном і  яке ж це рішення , що було прийнято?
     Про це, за мить, а зараз я нагадаю читачам короткий зміст подій, які передували цьому.

Вже скоро буде рік, коли підприємець з Новоград-Волинська,  Лавренчук Богдан Петрович відмовився платити «хабарі» місцевим поліціянтам, які час від часу робили провокації спонукаючи підприємця до сплати неправомірної винагороди у розмірі одна тисяча доларів США на місяць та вимоги надавати 60 літрів палива для поліцейських авто.   За те, що  принциповий громадянин відмовився від співпраці, працівники поліції пообіцяли йому проблеми у вигляді кримінальних справ.
До речі, працівники поліції  слово своє дотримали.

Як сніг на голову посипались повідомлення та виклики в поліцію. Виклики на допити, оголошення підозри, ознайомлення з обвинувальним актом. Всі ці дії проводились з зухвалим цинізмом і обмеженням прав громадянина та людини. Звісно підприємець занепокоївся. Але не злякався. Він попросив про допомогу журналістів зі Львова, оскільки знав про них те що, ці не підкупні і розуміються на тому, що таке справедливість і де шукати правду. Журналісти  «покумекали» і зробили хід «конем». На один із виїздів в Новоград Волинський до команди був запрошений єдиний на Західній Україні незрячий адвокат Андрій Стегніцький.

Скажу вам по секрету, саме цей адвокат  за один день зробив стільки, скільки декілька адвокатів не змогли б зробити за місяць. І це без перебільшення. Згадую, ці події розвивались як у якомусь американському  кримінальному триллері.

Спецоперація  «стоп мєнтівсько-рогачівському свавіллю»?

Приїхавши  в Н-Волинський, нам  треба було вжити контр заходів(для захисту Лавренчука від зловмисників), ми спланували «спецзахід»  з елементами імпровізації. Все вдалось на славу.

Адвокат Стегніцький, потрапивши до службового кабінету слідчого відділу, зразу ж там і «окопався», повідомивши про серйозність своїх намірів.  Керівник слідства хотів витягнути адвоката в будь який спосіб з кабінету  «насильно», але той не піддавався, бо був не приступний ,як «Брестська фортеця».  Слідчий так нервував та «верещав», що його окуляри запотівали до стану не можливості щось бачити. Він не  бажав допустити адвоката до справи, не давав ознайомлюватись з матеріалами справи. Адвокат змушений був повідомляти чергового Генеральної прокуратури про порушення прав адвоката …   Після повідомлення  чергового  ГПУ про «ментівський бєспрєдел» у Н-Волинському ВП, в приміщенні прозвучав  відчайдушний крик «ааааааяяяяяя». В руках  у слідчого зявився невеличкий клаптик  волосся. Звідки він його «вирвав», ми так і зрозуміли? Адвокат оголосив «протест» і заявив, що  поки не буде  допущений до справи і не ознайомиться з нею,  не вийде з приміщення поліції. Керівника слідства почало «труханити»,  у нього мало не сталось «нервового зриву». Він почав потіти, а відповідно і «специфічно пахнути» ? Підійшовши до графіна з водою, «слєдак» залпом  випив літру води, витер  рукавом  губи, які посиніли від злості, почухав потилицю, перейшов на погрози…?  Вимоги, погрози та пропозиції були різноманітними:

  • від того, щоб негайно покинути приміщення до застосування спецзасобів
  •  згодом пропонував випити «сітро»
  • звинувачував адвоката, що той підкине їм «наркотики»
  • потім мило спілкувався і просив покинути кабінет

Адвокат був неприступний.   Все це відбувалось під відеофіксацію, яку здійснював  працівник спецслужби(у відставці) який «прикривав  тил» адвокату Стегніцькому і працював в середині приміщення.

На зовні, «прикриваючи периметр», візуально контролюючи процес  входу –виходу у відділ поліції  працював інший невтомний громадський  правозахисник.

                                Цей день, всім нам запамятався на довго.

Результат спецоперації не забарився. Лавренчука перестали турбувати поліціянти. А згодом за рішенням суду кримінальна справа була закрита.

      Чи думали ми тоді, в день закриття кримінальної справи що це тільки початок? Звісно ні.

        Будьте з нами. Далі буде.

Опубліковано в Переглядів: