Приблизно, таке враження у мене склалося про прокурора  Львівської місцевої прокуратури № 2, Львівської області Петльованого. Спочатку вищезгаданий прокурор Львівської місцевої прокуратури № 2, ніби то нічим не відрізнявся від інших присутніх у цій прокуратурі службовців. Хоча в цей день 18.03.2019 року, молодий хлопчина, виконував обовязки чергового прокурора. Не вірю, що саме це, зіграло з Дмитром Івановичем злий жарт але його поведінка дійсно, як мінімум була дивною і можливо навіть неадекватною.

Чому ж так? Чому ж перших рядків статті, автор, людина з вищою юридичною освітою, по факту з двома вищими освітами (друга педагогічна) дозволяє собі таке писати? Він же виходець з сільської інтелігенції, так завжди говорила мені, моя мати (вчитель школи майже з сорокарічним стажем, ветеран праці, почесний донор України за сумісництвом найкраща мати у світі).

А було все якось так. Маючи певні знання з застосування кримінально-процесуального законодавства, попередньо  підготувавшись, я надрукував заяву про злочин і 18.03.2019 року, приніс її до правоохоронного органу (прокуратура), як цього вимагає Закон. Відповідно до діючого кримінально-процесуального законодавства (ст.214 КПК):  «Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний …». Так і мало би бути згідно норм законодавства.

А як відбулось? Все дуже просто. 17: 40, закінчення робочого дня прокуратури,  двері № 15, чергового прокурора Петльованого Дмитра Івановича – зачинені. Після ряду профілактичних дій вчинених мною в приміщенні Львівської місцевої прокуратури № 2, його відшукали. Побачивши недовольну, як її ?Ну цю? Ну схожу на лице? О, згадав – фізіономію, прокурора я одразу все зрозумів. Але ж, я памятаю, що належу до сільської інтелігенції і тому зробив вигляд що не зауважив цього. Слухаю Вас – пробурмотів прокурор сідаючи у крісло?

Витягнувши повідомлення про злочин з канцелярського файла, я віддав його в руки чергового прокурора. Останній, почав вертіти,  по декілька разів  перелистувати та передивлятись заяву і запитав: «Що це»? Як на мене дуже гарне запитання прокурора –заявнику. Це повідомлення про злочин – відповів я.

Чому не звернулись в поліцію? Друге гарне запитання прокурора? І на це запитання, мотивовано з поданням правової позиції з даного приводу, я відповів прокурору.

Чому  на такому бланку, а не проста заява? Третє гарне запитання від прокурора. І це запитання, теж не залишилось без мотивованої  відповіді.

Флешку маєте, де Ви це друкували? Четверте гарне запитання прокурора. Якщо з читачів є хтось, хто має спеціальну освіту, той мене зрозуміє.

Жодне з цих питань не стосується і не має відношення до прийняття та реєстрації заяви, оскільки такого законодавець не вимагає. Тому, я змушений був розяснити прокурору норми чинного кримінально – процесуального законодавства України в частині реєстрації злочину. Згідно додатку №2 до порядку проведення тестування для заняття посади прокурора місцевої прокуратури  Петльований Дмитро Іванович  за результатами тестування на знання законодавчої бази (професійний тест) показав досить таки низький результат і від цього,  можливо прокурор злився ще більше. Та і у іншому провал:

• Час протягнути до закінчення робочого дня –не вдалось
• «Відшити» клієнта – не вдалось
• Переконати – не вдалось
• «Загрузити» – не вдалось

Кругом один облом. Ну от тоді, прокурор вирішив  нахамити, накричати та налякати мене. Дмитро Іванович, не усвідомлював чи в цей момент, не міг цього зробити фізично або ж фізіологічно, а саме те, що в моїх очах він виглядав як хамло, фуйло і бидло?

Після такого хамства з боку Петльованого, я попросив його представити, документ, що підтверджує його повноваження, бо чесно кажучи після такої поведінки він був більше схожий на неврівноваженого бовдура ніж на прокурора. «Нічого показувати не буду» – гиркнув службовець.

В середині у мені кипіло. Те, що кипіло так і хотіло сказати: – «Чуєш, ти гівнюку Заліщинський, бидло ти не обтесане», як ти потрапив в прокуратуру? Скільки і кому ти заплатив за місце? То, так тебе виховала мати? Хто приймав у тебе екзамен з «прокурорського нагляду»?

Невже, за це все, ти розрахувався Заліщицькими помідорами?

Як інтелігентна людина, я звісно тримав себе в руках, хоча помітно нервував. Ситуація почала виходити з під контролю і я змушений був про цей конфлікт повідомити керівнику прокуратури.

Хочу зауважити, що «строптивий прокурор» після короткої розмови з керівником прокуратури, зробив все, що, до того не хотів робити.

Прийшовши додому і перевірши  декларацію цього прокурора за 2018 рік, я зрозумів,  що можливо бабло і майно, дає йому підстави так себе поводити? А, що дуже цікаво,  можливо стрімке збагачення цього прокурора, прямо передбачене роботою в прокуратурі? Прошу переглянути шановні колеги цю декларацію :

Доречі, досить таки недавно, мій колега Олександр Сергійович, розповідав мені про те, що в Львівській місцевій прокуратурі № 2, Львівської області, працює декілька не чистих на руку  прокурорів. А чи не той, це прокурор? Якось при нагоді  треба буде, всю цю прокуратуру перевірити на предмет корупційної складової. Щось, вже дуже буро ведуть себе деякі з них… Окрім цього в природі існує:

ФОП ПЕТЛЬОВАНИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ

цікаво а чи випадково не повязані будь чим іншим, ці  два Івановичі,?

До зустрічі мої дорогі, шановані та поважні поміж між собою, порушники чинного законодавства України – прокурори. Ви ж, в курсі про невідворотність кримінального покарання? Так?

Ну, таке воно життя.

Десь,  Ви когось того…

А колись і хтось Вас того…